» » » Історичні відомості та згадки про святкування Великодня
Інформація
  • Переглядів: 1868
  • Автор: Moderator
  • Дата: 4-04-2014, 15:06
4-04-2014, 15:06

Історичні відомості та згадки про святкування Великодня

Категорія: Навігація / Новини

 

На теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї і адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом — ангел небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахощами, щоб покрити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє.

У «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів».

У «Католицькій енциклопедії» сказано: «Великдень увібрав у себе велику кількість язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйцеє символом відродження життя ранньою весною… Кролик — це язичницький символ, і він завжди був символом родючості».

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

В західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Проте, протиріччя в цьому немає, оскільки це давнє свято, вкл. його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягняв юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від давньоєврейського «песах»

 Походження свята

У святкуванні Великодня вбачають язичницьке коріння, котре сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і були тісно пов'язані поминальні обряди навесні.

Існує думка, що євангельська подія — привід святкування Пасхи та пасхальних обрядів, запозичена у язичницьких та юдейських культах і вже в оновленому вигляді пов'язана з особою Христа. Християнські богослови не визнають спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскреслими богами і вважають істинними тільки євангельські твори. Прихильники язичницького походження вбачають сутність язичницьких обрядів крізь християнське оформлення свята.

Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів, котрі здійснюються і нині, проте не мають прямого зв'язку із християнством.

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 року. До цього у різних помістних Церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV століття щорічні послання Александрійських єпископів замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія оголошена в 388році патріархом Тимофієм Александрійським. В 436 пасхалія видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531роки) одним із його наступників, святим Кирилом Александрійським.

Відмінності дати святкування Великодня

Православні та більшість греко-католицьких Церков дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою «григоріанського», або «нового стилю». У зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію.

За григоріанським календарем весна починається раніше від юліанського (у період з 1900 по 2099 роки — на тринадцять днів), внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає на єврейську Пасху, а іноді навіть і раніше неї, хоча це і суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти, а також білоруські греко-католики. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору. Буває, що всі християни святкують Великдень одночасно.

З Великого Четверга до Великодня у католицьких церквах заборонено дзвонити у дзвони на знак жалоби, тому в Німеччині та Австрії існує звичай щоденних вуличних процесій з дерев'яними тріщалками або іншими інструментами, щоб нагадувати віруючим про службу Божу. Перша письмова згадка про цей звичай датована 1482 роком. Існує також легенда, що дзвони у цей час летять на посвяту до Риму. У багатьох католицьких місцевостях Європи у Страсну П'ятницю влаштовують різноманітні традиційні процесії. У Франції, коли на Великдень знову дзвонять у дзвони, прийнято обніматись та цілуватися на знак радості.

Ще поширенішим є звичай ховати у гніздах в саду розмальовані яйця, котрі повинні шукати діти. Вважається, що яйця збирає у птахів та потім розмальовує великодній заєць (або кріль). В інших місцевостях, наприклад: у Франції та Бельгії, вважається, що розмальовані яйця розносять дзвони повертаючись з Риму. Знайшовши яйця, влаштовують забави: наввипередки котять їх по схилу пагорба або стукаються ними, виграє той, чиє яйце залишається цілим. У сорбських общинах на сході Німеччини викопують яму на кінці схилу. Перший кладе яйце у ямку, а наступні гравці намагаються потрапити у нього (сорбською: jajka walkowanje, або нім. Waleien)[5].

У Фінляндії для відлякування відьом на Великдень розпалюють багаття. Діти переодягаються на відьм та ходять від хати до хати і збирають ласощі. Також в Австрії існує великодній звичай розкладати великі багаття на пагорбах. У Данії вихідні починаються ще у Великий Четвер, також існує традиція відправляти до Великодня анонімні віршовані вітання, так звані, «листи дурника» (gaekkebrev). Отримавши листа, потрібно вгадати від кого він. Якщо одержувач вгадує, то отримує від автора крашанку, якщо ні — то винен яйце автору вітання. Замість яйця призом може бути і поцілунок або зобов'язання влаштувати вечірку.

У багатьох країнах (Австрія, Угорщина, Чехія,Словаччина, Словенія та інших) також прийнято обливати жінок водою, а у сучасному варіанті парфумом. Це вважається символічним побажанням краси, родючості та здоров'я. Нерідко на знак подяки чоловіки отримують розмальовані яйця, ласощі або чарку спиртного, але існують і звичаї, коли жінки віддячують також відерцем води.

У Швеції на Великдень дівчата, щоб вийти заміж, повинні принести на Великдень в роті води і полити нею спячого нареченого[6]. Подібний звичай існує також в інших країнах та місцевостях, де дівчата повинні принести воду в роті додому щоб бути красивими, а хлопці намагаються змусити їх заговорити або засміятись.

Українські великодні звичаї  Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душавіруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця.

Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. У цей скорботний день приписується нічого не їсти.

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій з особливими святковими приспівами. Після їх читання священики міняють буденний одяг на святковий. У давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паскияйця та інші страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої.

 



Т.А.Мінченко
методист українознавчства ІППОЧО



 

 

скачать dle 10.4фильмы бесплатно

Контакти

Адреса:
вул. Грушевського, 1, м.Чернівці, 58010
Телефони:
55-29-66, 57-32-84(факс)
Пошта:
doncv@ukr.net

Архiв новин

Жовтень 2019 (82)
Вересень 2019 (128)
Серпень 2019 (94)
Липень 2019 (65)
Червень 2019 (137)
Травень 2019 (197)

Команда сайту

Адміністратор:
Смольницький Анатолій Ігорович
Пошта:
doncvpress@ukr.net

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше