» » Іван Васильович Миколайчук – видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.
Інформація
  • Переглядів: 2096
  • Автор: Moderator
  • Дата: 31-08-2015, 14:03
31-08-2015, 14:03

Іван Васильович Миколайчук – видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

Категорія: Чернівецькій області - 75


 Народився 15 червня 1941 року в селі Чортория, тоді Вашківського району (зараз - Кіцманського), Чернівецької області в багатодітній селянській родині. Початкову освіту одержав у рідному селі, а семирічну – в сусідній Брусниці. У 1958 році закінчив  Вашковецьку середню школу.
          Деякий час був вільним слухачем у Чернівецькій музичній школі по класу баяна. У 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю хормейстер художньої самодіяльності.
           Інтерес до акторської діяльності проявив ще в середній школі. Та батько, який рано помер і не пізнав слави сина, заборонив йому йти в актори, бо не вірив у хист хлопця.
           У 1961 році закінчив театр-студію при Чернівецькому українському драматичному театрі  імені Ольги Кобилянської, спеціальність «актор драми»; в роки навчання працював актором  у тому ж театрі. 1961-1965 pоки - навчання в Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого (керівник курсу В. І. Івченко).
          Ще студентом, у 22 роки, зіграв першу роль у кіно - Т. Шевченка у фільмі В. Денисенка та Д. Павличка «Сон» (1964). Після закінчення інституту І. Миколайчук - актор і режисер Київської кіностудії ім. О.Довженка. У 60-ті роки працював із С.Параджановим. І.Миколайчуку судилося стати провісником оновлення українського кіно. Цілковито віддаючи себе роботі, поступово втрачав зір. Лікувався. Зіграв головну роль - Івана Палійчука - у картині «Тіні забутих предків», яка на міжнародному фестивалі в Аргентині здобула нагороду «Срібний хрест». У період неосталінізму цей фільм було оголошено «небезпечним». Хоча картина й отримувала призи на кінофестивалях за рубежем, але інформація про це приховувалася.
Далі були ролі у фільмах «Гадюка», «Анничка», про які почала писати зарубіжна преса. У   час   політичної   задухи   Ю.Іллєнко  запропонував І.Миколайчуку  створити  фільм  про  його  родину. Так з ’явилася    стрічка «Білий  птах  з   чорною   відзнакою», в   якій   І.Миколайчук  мав зіграти роль   Ореста  Дзвонаря - сильної й волелюбної людини. Та  за  вказівкою 
ЦК КПУ І.Миколайчукові  не  дали  цієї  ролі. На  VII  Московськом у міжнародному  фестивалі  стрічка  отримала  золоту  медаль, її  закупили  57 країн.  А  на батьківщині  фільм  згодом   був  знятий  з  прокату за «націоналістичний душок». На кіностудії О. Довженка було створено фільм «Пропала грамота» (1972), в якому І.Миколайчук створив колоритний образ козака Василя,  де  виступив і режисером своєї ролі. Йому належить і музичне  оформлення  картини. Та чорне тавро націоналізму відіграло свою роль і тут — фільм зняли з прокату.
        У 1972 р. І.Миколайчук у співавторстві з Б.Івченком написав сценарій за твором Г.Хоткевича «Кам’яна душа», проте втілити його заборонила цензура. І.Миколайчук створив образи Любомира («Захар Беркут»), Русина («Народження людини»), Олексія («Коли   людина  посміхнулася»), Гната («Тривожний місяць вересень»), Руснака («Спокута чужих гріхів»), князя Володимира («Легенда про княгиню Ольгу»), комісара Громова («Комісари»), Давида  Мотузки («Бур’ян»). Усі  вони  позначені тонким психологізмом, глибоким  розумінням  людської  душі та  високою майстерністю актора. Кінофільм «Вавилон — XX» був дебютом Миколайчука-режисера. На XII Всесоюзному тижні-огляді робіт молодих кінематографістів (Київ, 1979) він  був  відзначений  дипломом  та призом, головним призом республіканського кінофестивалю «Молодість-1979», призом «За кращу режисуру» на Всесоюзному фестивалі у Душанбе (1980).
         У 1981 році І.Миколайчук - режисер-постановник фільму «Така пізня, така тепла осінь».
         Всього написав 9 сценаріїв: «Білий птах з чорною ознакою»(1968-1970,спільно з Ю.Іллєнком; однойменний фільм на Московському міжнародному кінофестивалі у 1971 року удостоєно Золотого призу), «Камінна душа» (спільно з Б.Дзюбою та Б.Івченком) за однойменною повістю  Гната  Хоткевича (1969), «На поклони!»  (спільно з Ю.Іллєнком, 1973); фільм  «Мріяти і жити» поставлено Ю.Іллєнком у 1974 році), «Бірюк» - за твором І.С.Тургенєва (спільно з  Р.Балаяном, 1977;  фільм поставлено Р.Балаяном у 1978 р.), «Під сузір’ям Близнят» (спільно з І.Росоховатським, 1977; фільм поставлено Б.Івченком у 1978 р.), «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя» (спільно з В.Земляком, 1977; фільм поставлено І.Миколайчуком у 1979 році), «По той бік ночі» (спільно з В.Коротичем, 1973; фільм під назвою «Така пізня, така тепла осінь» поставлено митцем у 1981 році),«Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» - кіноповість у двох частинах про Миколу Віталійовича Лисенка (спільно з І.Драчем, 1979-1982; фільм під назвою «І в звуках пам’ять відгукнеться» поставлено Т.Левчуком у 1986 році). Останній сценарій «Небилиці про Івана» був знайдений в мальованій скрині з написами у 1983 році. Постановку  фільму  було дозволено  лише   восени  1986  року.  Але  
3 серпня 1987 року І.В.Миколайчук помер. Фільм за цим сценарієм був знятий Б.Івченком у 1988 році.
          На жаль, через тяжку хворобу і тривалі переслідування рідкісний талант митця не був розкритий в усій його повноті й багатогранності.
І.Миколайчук похований у Києві на Байковому кладовищі.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1971), Дружби народів (1981), медаллю «За доблестный труд», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1964). У 1967 році за виконання ролі Давида Мотузки, у фільмі «Бур'ян» удостоєний республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського. За створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків», «Бур'ян», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавілон XX», «Така пізня, така тепла осінь» І. В. Миколайчукові присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка в 1988 році (посмертно).
         Заслужений артист УРСР (1968).
         Ім’я І.Миколайчука присвоєно Брусницькому ЗНЗ І-ІІІ ст. Кіцманського району Чернівецької області. Традиційним стало свято «На гостини до Івана», яке щорічно проводиться 15 червня у день народження видатного земляка.
 БІЛИЙ ПТАХ / 
Мати Івана Миколайчука – красуня, училася в гімназії, мала голос, талант, але дуже рано зав’язала світ заміжжям і обкидалася дітьми. Жилося нелегко: у сім‘ї було десятеро дітей, пережили війну. Іван Миколайчук був четвертою дитиною в родині, тому йому доводилося доглядати малих. Він лазив на горище полохати лелек, щоб не приносили більше малят. Навколо краса Карпат, а поряд із селом божевільня. 
Зеленоокий Іванко вирізнявся талантами, тому відрядили батьки його до музичного училища, хоч не знав жодного нотного знака. Його прийняли до класу бояну: грав на інструменті одного хлопця, кожного дня Іван їздив додому. 15-літнім поступив до студії драм. театру. Потому 19-літній юнак потрапив на роботу до Чернівецького драматичного, де запізнався із Марічкою, молодшою на два роки. Між ними промайнула іскра. 29 липня 1962 року вони побралися, дід-ворожбит сказав, що житиме Іван 25 років. І Миколайчук поспішав жити. Жили у коридорі гуртожитку разом, це був їхній медовий місяць. 
Восени 1964 року завдяки Леніну актор Іван Миколайчук познайомився з п’ятнадцятирічним школярем Володимиром Івасюком. Справа в тім, що у Кіцманській школі відбувся вечір танців. О 9 години вечора усі розійшлися. Вчителі пішли додому, школярі зібралися у парку, для годиться "приговорили" пляшку вина і задумали натягти кашкета на гіпсового Ілліча. Та постать "вічноживого" виявилася не закріпленою, він захитався і - розбився.
На ранок бюст дєдушки Лєніна двірники знайшли біля паркового смітника. Можете уявити, який зчинився скандал. Виникла "Справа Володимира Івасюка". Висміяний, обстрижений юнак 15 діб перекопував міські клумби. Тоді Володя почав палити. Володю Івасюка разом з батьками затягали по інстанціям; хлопця обіцяли виключити з школи, з комсомолу. Іван так зрозумів, що треба хлопця виручати і по всім інстанціям, де міг тільки пройтися, замовив за нього слово і сказав: "Не псуйте хлопцеві кар’єри музиканта. Він абсолютно нічого дурного не хотів, просто випадок такий з кожним може статись".
Хоч золотої медалі Влодко не отримав (була "4" з історії та суспільствознавства), але подружився з сім’єю Миколайчуків.
Вони переїхали до Києва, Іван працював на кіностудії, а вечорами учився в театральному інституті. На другому курсі керівник Борис Івченко наполіг, аби Івана спробували на головну роль у фільмі "Тіні забутих предків". За старою радянською традицією в усіх українських фільмах головну роль мав виконувати представник із Москви. То була політика! І на роль Івана було запрошено Геннадія Юхтіна, тому Параджанов навіть не бажав глянути на якогось там Миколайчука. Він не з‘явився на знімальний майданчик, а зйомки наказав зімітувати, щоб не сваритися з Івченком.

І сталося диво – Іллєнко доганяє Параджанова і кричить: "Сергію Йосиповичу! Верніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння і сприйняття!" Параджанов подивився гру. Коли ж він вигукнув: "Геніально!" – всі зрозуміли, що Іван – Іван Палійчук, а не запрошений на роль Юхтін. 

Діалог під час знайомства Миколайчука з Юхтіним:
- Геннадій.
- Іван.
- А я вже не Іван.

Параджанов навіть вивчав гру Івана, бо той грав, наче жив. Сергій Йосипович казав, що, аби його воля, заборонив би Миколайчуку зніматися, бо так зіграти можна тільки раз.

Коли одночасно знімали "Тіні забутих предків" і "Сон" Іван захворів, тоді Івченко сказав: "Через цього хлопця стоїть дві знімальні групи, вся кіностудія?" Він виклопотав однокімнатну квартиру для Миколайчука на вул. Жилянській, з вікна якої було видно Києво-Печерську лавру, Видубецький монастир, розлогі схили Дніпра. Тут подовгу жили Брондуков, Гаврилюк, Льоша Кондратенко, Осика та залишились автографами на шпалерах.

Навіть за тих умов "Тіні забутих предків" потрапили на фестиваль до Аргентини. Миколайчука навіть запрошували на роботу до Голлівуду. 

Ліна Костенко добре знала Івана, бо її чоловік Цвіркунов був директором кіностудії ім. Довженка. Вона писала: "Його обличчя знали вже мільйони, а він косив траву". Миколайчук був душею компанії: любив вино, дівчат, був майстром високої розкішної художньої лжі. Вони навіть влаштовували конкурси, хто найкраще збреше. Найдорожчим другом Івана був Іван Гаврилюк.
Якось так сталося, що всі запропоновані ролі одягали Миколайчука у мундир: "Гадюка", "Комісари", "Повернення Батерфляй". У 30 років він виспівав "Білого птаха з чорною ознакою". На жаль, україномовний варіант стрічки є тільки в Австралії. Наступного року була "Пропала грамота" за сценарієм Івана Драча, який дозволив: "Нехай Іван робить все, що хоче!". 
1974 року уряд заборонив націоналістичне кіно. З роботи зняли Цвіркунова.
Коли Іван Миколайчук знімався у Болгарії, в гримерну до нього зайшов Жан-Поль Бельмондо. Він висловив своє захоплення картиною, яку бачив у Парижі. Їм запропонували перекладача, але актори, які грають життя, розмовляли і розумілися.
1980 року Іван Миколайчук поставив фільм "Вавілон ХХ" за романом Василя Земляка "Лебедина зграя". Картину майже наполовину порізали, Іван страшенно нервував, відстоював кожний епізод. Часто повторював, що треба вмерти, щоб тебе зрозуміли. Потім була робота над фільмом "Така пізня, така тепла осінь!"
Мріяв Іван зняти фільм "Небилиці про Івана." Останній фільм "На вістрі меча" знімався в Одесі, лежачи в лікарні. Уже не міг говорити, тримав у руці дзвіночок. 29 липня Іван і Марічка святкували 25 років подружнього життя. На срібному ювілеї смертельно хворий Миколайчук згадав діда-ворожбита. Чарівник кіно хотів, щоби під час похорону йшов дощ – добра прикмета, дощ в дорогу – на добро.

Іван Васильович Миколайчук –  видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

 

Іван Васильович Миколайчук –  видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

 

Іван Васильович Миколайчук –  видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

 

Іван Васильович Миколайчук –  видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

 

Іван Васильович Миколайчук –  видатний український кіноактор, режисер, сценарист, заслужений артист УРСР, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

 


скачать dle 10.4фильмы бесплатно

Контакти

Адреса:
вул. Грушевського, 1, м.Чернівці, 58010
Телефони:
55-29-66, 57-32-84(факс)
Пошта:
doncv@ukr.net

Архiв новин

Серпень 2020 (8)
Липень 2020 (50)
Червень 2020 (83)
Травень 2020 (116)
Квітень 2020 (94)
Березень 2020 (86)

Команда сайту

Адміністратор:
Смольницький Анатолій Ігорович
Пошта:
doncvpress@ukr.net

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше